Євстахія Скорупська 
| З проголошенням Незалежності України моршинські вулиці позбулись радянських назв, отримавши імена відомих українців та місцевих політичних, громадських діячів, життя яких було пов'язане з Моршином. Колишню вулицю Ковпака, відповідно до рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради від 21.07.1992р. № 90 було названо іменем Євстахії Скорубської (хоча правильно було б Скорупської). Однак мало кому сьогодні відомо про її життя. Скорупська Євстахія Степанівна народилася в Моршині 10 грудня 1908 року в родині Степана Баб’яка та Анни Баб’як з Вислоцьких. Баб’яки переїхали до Моршина у 1904 році з Борислава, де Степан Баб’як працював майстром на будівництві нафтових веж.У 1925 році Степан Баб’як збудував пансіонат “Стефанія” (назвав іменем своєї старшої дочки), який став своєрідним українським центром – у ньому збиралася сільська молодь, бо в маленькій сільській “Читальні” не було місця, проводилися репетиції сільського хору, молодь вивчала українські пісні, зокрема про січових стрільців. Дочки Степана і Анни Баб’яків Стефанія, Оксана, Софія і Євстахія брали активну участь у такій своєрідній вокальній школі, бо мали гарний голос. Українські пісні часто лунали по всьому селі. За таку просвітницьку і патріотичну роботу Баб’яків, як підозрілих осіб, польські шовіністи записали в “Чорну книгу”. Євстахія Баб’як (вдома її називали Сяся) вчилася в Моршині в початковій школі, а потім в жіночій семінарії в Стрию. Після закінчення семінарії у 1930 році Євстахію направили на роботу на Волинське Полісся в глухе бідне село Топилище за 30 км від залізниці, де вона вчителювала в початковій українській школі. Важкими були житлові умови і праці в школі – холод, сирість та й харчування недостатнє. Але молода вчителька з ентузіазмом взялася за роботу, налагодила навчання, порозумілася з батьками про необхідність дітям ходити до школи. Вчила дітей рідній мові, літературі та історії, її шанували та поважали батьки і любили діти. Серед селян Євстахія Баб’як проводила велику просвітницьку роботу. У такій важкій роботі промайнуло чотири роки, Євстахія важко захворіла і в 1934 році змушена була покинути роботу і поїхати на лікування до Львова, а пізніше на курорт в Закопане. Здоров’я вдалося поправити, та на роботу вже не змогла повернутися, але проводила в Моршині просвітницьку роботу. У 1939 р. Євстахія вийшла заміж за поета і журналіста Володимира Скорупського. Він написав патріотичний вірш “Україна”, який надрукував львівський журнал “Малі друзі”, був секретарем Волосної Ради і брав участь у всіх заходах “Просвіти”. Після приходу 17 вересня 1939 року у Моршин радянської влади – перших совітів, почалися репресії не тільки поляків, але й українських патріотів. Євстахію Скорупську направили вчителькою у Моршинську школу. 16 жовтня 1940 року Євстахія Скорупська народила дочку Марту. Хоча здоров’я Євстахії Скорупської було підірване, вона проводила велику патріотичну роботу, очолювала в Моршині відділення “Союзу Українок”. Окрім того, літом працювала у дитячому таборі. Але у серпні 1942 року від важкої хвороби Євстахія Скорупська померла. Перед смертю вона попросила свою старшу сестру Стефанію Заборську, яка була розлучена і не мала своїх дітей, щоб вона опікувалася дочкою Мартою. Прохання сестри Стефанія виконала. Поховали Євстахію Скорупську в Моршині неподалік могили її мами Анни Баб’як з Віслоцьких. У житті родини Скорупських в 1943 році був дуже знаковий випадок. У жовтні 1943 року в Моршині перебував відомий редактор з Харкова Іван Багряний. Трапилось так, що Володимир Скорупський, тодішній секретар гміни в Моршині, врятував від гестапо Івана Багряного. P.S. Інформацію про Євгенію Скорупську люб'язно надав її племінник- Заслужений професор Ужгородського медичного університету, академік НАН України Андрій Степанович Головацький зконтактувати з яким допоміг п.Юрій Лопатинський. Микола Воєвода |
Коментарi